ДПА

Диктанти

Поспішні висновки

З кожною зупинкою людей в автобусі більшало, а тепер уже і яблуку ніде було впасти. Молодик сидів, слухаючи музику й поглядаючи у вікно, коли раптом літня жінка поплескала його по плечу й сказала: «У ваші літа я поступалася місцем старшим, а ви...» Її підтримала інша жінка, а за дві-три хвилини на хлопця накинулися всі пасажири.

Юнак не витерпів такого тиску й відповів: «Добре, я встану, але хай сяде на моє місце тільки той, кому не буде соромно за свої слова». Хлопець почав діставати щось з-під сидіння, і от з'явилася милиця, а потім друга. І він, спираючись, устав з місця.

Усі завмерли від здивування, а літня жінка, що так нервово весь час наступала йому на ноги, тепер зрозуміла, чому він на це не звертає уваги. До кінцевої зупинки ніхто не промовив і слова. Хлопець їхав, стоячи на милицях, і хоча було важко, він стояв.

Йому давало силу те, що його місце залишалося порожнім усю дорогу.

Самовпевненість і поспішність висновків часто обертається для людини соромом. Будьмо толерантними й розсудливими.

167 слів                                                                                               Притча

Народ – наче дерево

Щоб бути щасливим, народ мусить мати власну державу. Для дерева треба коріння, щоб брати соки й рости, а людям треба знати своє минуле, свою історію, і лише у своїй державі ця історія буде правдива, не сфальсифікована. Наше минуле – це наша скарбниця. З нього ми вчимося, пізнаємо себе й будуємо сучасне та майбутнє.

Коли народ має свою державу, розвивається його рідна мова. Для рослини потрібне листя, щоб вона дихала й росла. А для народу необхідна рідна мова. Вона потрібна для його духовного й фізичного існування, для єдності й подальшого розвитку. Поки є мова, є народ. Він переживе будь-які несприятливі умови, перетерпить усі хиби своїх провідників і їхні сварки, блукання манівцями та дрібні амбіції. Тому й говорять: «Народ, що втратить мову, утратить усе».

 Як для дерева потрібне сонце, так народові треба догляду, щоб він міг рости й розвиватися, щоб розквітали всі ділянки його життя: література, мистецтво, наука й техніка, економіка й політика. І хто краще подбає про це, як не власна держава? Адже ніхто не хоче сам собі зла.

168 слів                                                                               За Л. Богуславець

Наполеглива праця

Демосфен, відчувши в собі ораторські здібності, вирішив вийти на політичну арену. Хоча від природи юнак і володів красномовством, але мав надто слабенький голос і нечітку дикцію. До всього ж він ще й гаркавив, на трибуні тримався невпевнено, часом губився. І Демосфен, не гаючи часу, зайнявся працею над самим собою.

Усе зваживши й обміркувавши, Демосфен почав удосконалювати свою вимову, а постійними декламаціями тренував голос, одночасно працюючи і над стилем. Розповідають, що він щодня йшов на берег моря і там годинами декламував вірші, намагаючись звуками свого голосу заглушити шум прибережних хвиль.

Уперта й постійна праця невдовзі почала давати наслідки: Демосфен уже вільніше й природніше тримався на трибуні, слабенький від природи голос набрав силу. Володіючи несхитною впертістю, маючи від природи дар красномовця, Демосфен таки викував себе заново. Він створив свій блискучий стиль, що поєднував красномовство адвоката й політичного діяча. Несподівані переходи від звичайних прозаїчних фраз до риторичних зворотів справляли сильне враження в слухачів. Минуло небагато часу – і всі почали визнавати його найблискучішим і найзмістовнішим оратором.

 165 слів                                                                                        За В. Чемерисом

Чи впливає ім’я на характер людини?

Люди різняться не лише за своєю зовнішністю, характером, походженням, але й за іменами й прізвищами. Іван Якович Франко писав в одній роботі: «Особова назва – це вірний товариш, що супроводжує нас усе життя». Однак мало хто знає походження свого імені та його значення.

Імена людей – це часточка історії кожного народу. У них відображене все: і побут, і вірування, і фантазія, і художня творчість. З раннього дитинства й впродовж усього життя жодне слово людина не чує так часто, як своє ім’я.

Більшість антропологів уважає, що ім’я може впливати на особистість і визначати деякою мірою долю кожного. Залежно від цього треба дуже обережно й відповідально підходити до вибору імені. Не бажано називати дитину на честь героїв улюблених телесеріалів чи іменем одного з батьків.

Потрібно також зважати, якою мірою воно співзвучне з іменем по батькові. Існують такі сполучення, що звучать досить смішно або їх важко вимовляти. Що ж , можливо, ім’я спрямовує нас, але людина сама повинна визначати мету й спосіб власного життя, гідно несучи своє наймення як своєрідну емблему особистості.

 166 слів                                                                               За Н.Гамаюновою

 

Бабине літо

Жовтогаряча осінь стоїть над селом, розкинувши високо над землею блакитні небеса. По садах загуляли молоді падолисти, проте ще срібне павутиння літає в повітрі, снує свою дивну пряжу над перелазами.

Настала лагідна пора бабиного літа. Останні сонячні дні такі ласкаві, оповиті сріблястим мереживом, мрійним смутком, прощальним ячанням журавлів, що відлітають у вирій.

На городах уже зібрано гарбузи, викопано картоплю, зрізано капусту на грядках. Тільки де-не-де стоїть сухе соняшничиння й тихо шурхотить, нагадуючи про гарячі дні літа, коли воно цвіло жовтими решетами на городах, просіваючи сонячний пил. Зів'яли, поникли від нічних приморозків квіти біля хат, тільки синенькі стоять. Іх у народі називають «мороз». Може, через їхню стійкість до холоду, а може, через цвітіння, що нагадує голубуватий іній раннього приморозку.

Під стріхами хат дбайливі господині розвішали золотаві качани кукурудзи, жовті гвоздики й кетяги червоної калини. Здалеку, коли глянеш, стоїть така хатина, як молода в осінньому вінку. Стоїть і жде весілля. Може, і справді завітають до такої старости, адже осінь — то найкраща пора для сватання. Щонеділі прокочуються по селу весільний потяг, гудуть бубни, лунає музика.

170 слів                                                                      За І. Цюпою

 

Творити добро

Природа й людина — нерозривне ціле. Природа оберігає й застерігає людину від злих помислів, учинків, робить її благородною, щедрою, здоровою й навіть мудрою.

Подивіться уважно довкола — і ви побачите багато гарного. Ось на озері плавають парами лебеді. Принесіть їм білі лілеї — і розумні птахи ніколи вас не забудуть. Коли будуть відлітати в теплі краї, обов'язково зроблять коло над тим місцем, де ви їх обдарували.

А ось ви спостерігаєте приліт журавлів. Скільки тривожної радості в їхньому високому курликанні! Журавлів у народі справедливо називають веселиками, бо на своїх крилах вони приносять радість оновлення.

У селі Дзвонковому, що на Київщині, край лісу стоїть дуб — гордий велетень. Старий уже, навіть кора посивіла. На нього схилилася висока ялина: у бурю вітер надломив її. Так і загинула б  вона, але могутній дуб підтримав її, обійняв сильними руками. Отак і підтримує, як вірний товариш, уже понад сто років. Іноді у вічних сутінках спалахне вогниста блискавка — дуб стогне, але знаходить у собі силу підтримати подругу.

Отак і ми можемо творити добро для ближнього, для природи.

168 слів                                                          За Л. Павленком